Європейський суд з прав людини

Грузія проти Росії (ІІ): які уроки варто засвоїти Україні?

 

 

Європейський суд з прав людини вже з початку 2021 року став дуже щедрим на новини. Так, окрім рішення щодо прийнятності міждержавної скарги Україна проти Росії (щодо ситуації у Криму) та рішень в індивідуальних справах щодо подій на Майдані у 2013-2014 рр., було оприлюднено рішення по справі Грузія проти Росії (ІІ) щодо подій війни 2008 р. та подальшої окупації території Південної Осетії. Ним ЄСПЛ фактично додав до своєї прецедентної практики своєрідний підсумок, який висвітлює позицію Суду щодо застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в умовах збройного конфлікту. Зважаючи на те, що ситуацію на території України у публічному просторі часто порівнюють із подіями у Грузії, варто більш детально проаналізувати текст рішення, щоб зрозуміти, які висновки з цього досвіду потрібно зробити Україні.

У цілому, ЄСПЛ підтримав позицію Грузії. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над територією Південної Осетії після закінчення активних бойових дій 12.08.2008 р. Також, що Російська Федерація у відношенні до цивільного населення Південної Осетії порушила статті 2, 3, 5, 8, 2 Протоколу 4 Конвенції та крім цього, процесуальний обов’язок провести ефективне розслідування згідно статті 2 Конвенції щодо ймовірних порушень, вчинених як під час активних бойових дій у період 8-12.08.2008 р., так і після цього. Але на фоні таких висновків Суду більшої уваги заслуговують аргументи, використані у процесі, в особливості щодо того, як ЄСПЛ підходив до вирішення питання відповідальності за територію. 

Першочерговим завданням для ЄСПЛ у справі було вирішити: чи здійснювала Російська Федерація ефективний контроль над Південною Осетією з початку війни – 08.08.2008 р. Аналогічне завдання перед Судом у своїх міждержавних скаргах як щодо подій у Криму, так і на Донбасі ставить і Україна. Тому дослідивши логіку та підходи ЄСПЛ уже на даному етапі, можна зробити певні висновки – як сучасна практика Суду відноситься до подій збройного конфлікту та який насправді вплив має фактор часу на подібні справи.

Ряд позицій обох держав фактично задали тон для аргументації Суду та його висновків: 

- обидві держави, як Грузія, так і Російська Федерація, підтверджували факт існування міжнародного збройного конфлікту між ними. Тому ЄСПЛ у своїх підходах відштовхувався вже від відомих та спільних позицій;

- Російська Федерація не заперечувала присутність своїх збройних формувань на території Південної Осетії. Свої дії вона обґрунтовувала як необхідну відповідь на агресивні дії Грузії, при цьому стверджуючи, що російські війська не втручались у справи Південної Осетії, а лише  мали захищати цивільне населення;

- обидві держави враховували те, що міжнародне гуманітарне право застосовується до подій цього конфлікту.  Проте Російська Федерація додатково зауважувала, що заявлені Грузією порушення відносяться до сфери регулювання МГП і про застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до цих обставин не може вестися мова. 

Вже на даному етапі варто поставити паузу і поглянути на вихідні дані. Складається враження, що ці позиції більш схожі на справу, яка стосується порушень, вчинених на території Криму, саме в частині активної позиції Російської Федерації. Натомість щодо подій на Донбасі українській стороні потрібно буде показати ЄСПЛ, що агенти Росії дійсно присутні на сході України та протистояння не є «внутрішнім» збройним конфліктом. Зважаючи на те, що у грузинській справі ЄСПЛ зважав на висновки Міжнародного кримінального суду, на підтримку позиції України може бути використано те, що Офіс Прокурора МКС визнав, що на сході України має місце збройний конфлікт. Проте варто зважати, що і досі чіткої кваліфікації конфлікту на сході України не було надано, а позиція, яку підтримує МКС, що конфлікт має змішаний характер – поєднує елементи міжнародного та неміжнародного. Російська Федерація категорично відкидає свою причетність до подій. Тому для України роботи точно додається більше, у порівнянні з Грузією. 

З приводу ефективного контролю над територією Південної Осетії, ЄСПЛ окремо виділив період активних бойових дій (08-12.08.2008) та період після підписання домовленостей про припинення вогню (після 12.08.2008). З висновків Суду помітно, що до обох періодів він застосував різні підходи, відштовхуючись від характеру подій, які мали місце. Фактично Суд у своїх аргументах розрізняє ситуацію, коли має місце ефективний контроль через «реалізацію агентами держави своїх владних повноважень та контролю над конкретними особами» та «ефективний контроль над територією» (§ 136). Від чіткого опису фактів та обсягу наданих доказів напряму буде залежати те, який підхід при розгляді ситуації застосовуватиме Суд. Тому, коли ведеться мова про ефективний контроль важливо чітко розуміти, що саме потрібно довести та яким чином це можна зробити, щоб у висновку йшла мова саме про контроль над територією, а не лише про відповідальність за дії агентів.

Щодо періоду активних бойових дій, Грузія говорила про те, що протягом цього часу мали місце обстріли, які велись по території Південної Осетії. Для того, щоб краще зрозуміти характер ситуації у даний період, ЄСПЛ просив держави надати звіти щодо ведення бойових дій (‘combat reports’). Суд не встановив, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль над територією з 8 по 12 серпня 2008 р., мотивуючи своє рішення тим, що 

«…військові операції, які мають місце під час міжнародного збройного конфлікту, не можуть у загальному визначати наявність ефективного контролю над територією. Реальність збройного протистояння та бойових дій між збройними силами сторін з метою встановлення контролю над територією в умовах хаосу означає, що контролю над територією не існує. Також у даній справі має значення, що більшість бойових зіткнень мали місце у тих зонах, які попередньо знаходились під контролем Грузії…» (§ 126). 

Позиція Суду виходить з того, що під час активних бойових дій ситуація на місці є настільки нестабільною, що в принципі предметом протистояння між державами є встановлення контролю над певною територією. Тому складно говорити про те, що якась зі сторін здійснює стійкий контроль над територією. Але не слід забувати, що активні бойові дії в Грузії тривали п’ять днів фактично в двох регіонах, в той час як на Донбасі активні бойові дії тривали роками і територія змінювалась, а отже, за логікою, змінювалась й ті, хто здійснювали контроль.  

Щодо періоду після підписання угоди про припинення вогню, ЄСПЛ досліджував ефективний контроль над територією Південної Осетії за іншим підходом. Так, він вказав, що 

«…це є питанням дослідження фактів. Для того, щоб визначити, чи дійсно існує ефективний контроль, Суд у першу чергу має посилатися на масштаб військової присутності держави у цій зоні. Інші фактори також мають значення, такі як надання військової, економічної та політичної підтримки для місцевих підпорядкованих адміністрацій для того, щоб вони поширювали свій вплив та контроль над територією регіону» (§ 164). 

Тому за сукупністю фактів Суд визнав, що той рівень підтримки, який надавала Росія місцевим органам Південної Осетії, дозволяє говорити про те, що вона здійснювала ефективний контроль над цією територією. Через це Росія і має нести відповідальність за порушення прав людини, вчинені на підконтрольній їй території, при цьому не вимагається «…доводити детальний контроль щодо всіх вчинених дій» (§ 214).

У цьому аспекті Суд порівняв ефективний контроль над територією з окупацією. Зважаючи на те, що дані категорії відносяться до різних сфер правового регулювання, обидва поняття застосовуються в умовах збройного конфлікту. Висновки про наявність ефективного контролю часто сприймають як синонім окупації території. ЄСПЛ зазначив, що 

«…концепція «окупації» для цілей міжнародного гуманітарного права включає критерії «ефективного контролю». Якщо встановлюється «окупація» для цілей МГП, то у даній ситуації буде також наявний «ефективний контроль» у розумінні прецедентної практики Суду, хоча поняття «ефективного контролю» є ширшим та покриває ситуації, які не обов’язково підпадають під критерії «окупації» за МГП». 

Тому коли ми покладаємо сподівання на ЄСПЛ у тому, що він зможе дати висновок щодо окупації частини території України, то скоріш за все таку чітку позицію від Суду ми не отримаємо, бо подібний висновок для контексту застосування Конвенції не потрібен. ЄСПЛ навряд буде оперувати категоріями міжнародного гуманітарного права, здійснюючи тлумачення його положень. Проте з метою тлумачення Конвенції та вирішення питання про її застосування до конкретної ситуації, Суд буде зважати на відповідні рішення міжнародних органів та інших судових інстанцій, які будуть вказувати на окупацію.   

Загальна позиція Росії полягала в тому, норми Конвенції не мають застосовуватися, оскільки тривав збройний конфлікт і всі події підпадали під регулювання МГП. Фактично, дане рішення ілюструє, яке значення має тривалість розгляду справи у розрізі практики ЄСПЛ. Грузія подала свою заяву у 2008 році за Правилом 39 Суду. За більш ніж дванадцять років змінився підхід ЄСПЛ у ряді питань, які у тому числі розглядалися у межах справи Грузія проти Росії (ІІ). У 2014 р. у справі Хассан проти Сполученого Королівства ЄСПЛ вказав, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод продовжує діяти в умовах збройного конфлікту та її застосування не суперечить положенням міжнародного гуманітарного права, а норми мають тлумачитися з врахуванням положень міжнародного права. Цей же самий підхід Суд зберіг і у даному рішенні. Практика ЄСПЛ змінюється та розвивається. Через тривалий час розгляду міждержавних справ виходить так, що загальні питання, які піднімаються у них, швидше можуть бути вирішені у індивідуальних справах. Тому на майбутнє доведеться думати про те, що можна очікувати від практики ЄСПЛ за час розгляду справ по ситуації в Україні?.. Як можуть змінитися його підходи та як це вплине на рішення? 

В аспекті доведення контролю над територією, ЄСПЛ у черговий раз показав, яке значення мають докази, особливо у міждержавних справах. Окрім інформації, наданої державами, Суд зважав на звіти міжнародних та неурядових організацій, які описували ситуацію в Південній Осетії. ЄСПЛ заслухав свідків сторін, викликав власних на засідання. Також запитував у держав дані щодо ведення бойових дій у регіоні та матеріали, які подавались до інших міжнародних судових інстанцій. Коли перед Судом стає питання про систематичність дій, ЄСПЛ показує наскільки важливо йому отримувати релевантну інформацію з усіх можливих джерел, яка б могла підтвердити ці твердження. І тут важливу роль грає не тільки робота держави з підтримання її позиції в Суді, але і те, як подані нею докази співвідносяться з інформацією, яка міститься, наприклад, у звітах міжнародних організацій. 

Тут виникає питання до того, що держава робить для збору доказів. Грузія на своєму прикладі довела, наскільки важливо побудувати спільну скоординовану роботу всередині держави щодо наслідків збройного конфлікту на власній території. Але і дії Російської Федерації у таких умовах мали спланований і систематичний характер. Розслідування, які здійснювались Слідчим комітетом РФ, допити російських військових – все робилось для того, щоб створити та підтвердити власну картину подій, на що фактично вказав ЄСПЛ у рішенні. Не дивлячись на те, що Україна намагається у своїй роботі також показувати скоординовану роботу, але на даний час для цього зроблено недостатньо, щоб говорити про схожий власний досвід. Не дивлячись на створення відповідних структурних підрозділів в прокуратурі для роботи з кримінальними провадженнями щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, органи слідства досі не мають аналогічної предметної спеціалізації. Навіть над позиціями України у різних міжнародних судових інстанціях працюють окремі міністерства: справами у ЄСПЛ займається Міністерство юстиції України, а слухання щодо справ у Міжнародному суді ООН, арбітражах та інших інстанціях належать до відання Міністерства закордонних справ України.

Крім того, питання проведення розслідування піднімається також як процесуальний аспект порушення права на життя, передбаченого статтею 2 Конвенції. У зв’язку з цим у ході розгляду справи піднімалось питання співробітництва між державами. Обидві сторони проводили власні розслідування, при цьому РФ заявляла, що не отримувала відповідей від Грузії щодо співпраці у розслідуванні. ЄСПЛ у цьому аспекті лише звернув увагу на питання проведення ефективного розслідування, при цьому не вдавався до аналізу деталей міждержавних відносин. 

Активні бойові дії на території Південної Осетії тривали лише п’ять днів, але їх наслідки досліджувалися ЄСПЛ близько дванадцяти років. Зараз важко спрогнозувати скільки часу Суд може розглядати міждержавні справи України проти Росії, але навряд це може зайняти менше часу. Проте подібні рішення мають лише грати на користь, бо дають можливість зупинитися та оцінити ситуацію, яка є у власній справі. Та поглянути загалом на ситуацію і поставити собі питання – чи достатньо держава робить для того, щоб впоратися з наслідками цього конфлікту, мати повні та об’єктивні докази, захистити власну позицію? 

 

мапа сайту