Одним із аспектів правосуддя, який знайшов своє місце у Кримінальному процесуальному кодексі Україні після початку збройного конфлікту - розгляд справ за відсутності обвинуваченого (in absentia) або ж так-званий заочний розгляд. Процедура була передбачена щоб притягнути до відповідальності тих, хто обвинувачується у вчиненні найтяжчих та резонансних злочинів, до розслідувань яких прикута особлива суспільна увага. Тому яскравим прикладом подібного процесу стала справа проти Януковича.
На даний час Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає існування процедури заочного розгляду, яка визначена статтею 7 Кодексу та положеннями глави 24-1. Але на практиці вже її застосувати практично неможливо через те, що єдиною умовою для початку такого процесу є оголошення підозрюваного у міжнародний/міждержавний розшук. Альтернативна умова, передбачена п. 20-1 Перехідних положень КПК (провадження щодо підозрюваного, який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції) мала тимчасовий характер та втратила свою дію «не пізніше для початку діяльності Державного бюро розслідувань», а саме 27 листопада 2018 р.
Проблема на практиці виникає на етапі розгляду клопотання Інтерполом. Оголошення у міжнародний розшук осіб, які підозрюються у вчиненні тяжких злочинів на території Криму, Донецької та Луганської областей, не здійснюється, посилаючись на статтю 3 статуту Інтерполу з обґрунтуванням, що подібні переслідування мають політичний характер. Таким чином, якщо слідчий не може довести слідчому судді факт оголошення в розшук, то і заочний процес не починається.
Але зараз, оцінюючи можливість доопрацювання чинного механізму, виникає цілком логічне питання - яке його значення?
Головний аргумент, який виникає, - так ми зможемо отримати вироки проти тих, хто вчиняв злочини у Криму та на непідконтрольних територіях Донбасу. Але ж чи не буде у такому випадку подібне прискорення процесів негативно впливати на якість розслідування та розгляду справ…
Позиція МКС, зокрема Офісу Прокурора, щодо судових процесів in absentia залишається не досить визначеною. На даний час основним орієнтиром є рішення досудової палати МКС у справі проти Саіфа Аль-Іслама Гаддафі. Палата зазначила, що це не питання Суду перевіряти правову кваліфікацію та предмет обвинувачення, які висувались національним судом, якщо для цього немає необхідності. В ході процесу in absentia суд має надати обвинуваченому весь ряд процесуальних прав і гарантій, а в разі його появи в ході процесу або навіть після винесення вироку in absentia – повинен мати можливість переглянути свою справу у суді. Крім цього, у даній справі та справи проти Жана-П’єра Бемби Комбо МКС окремо наголошував на дотриманні принципу недопущення повторної відповідальності за один і той же злочин, який у контексті процесів in absentia тлумачився таким чином, що повнота та якість процесу на національному рівні, належна кваліфікація діянь та недопущення застосування амністії чи помилувань щодо винних у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів - впливають на визнання вироку національного суду міжнародним судом чи трибуналом таким, що відповідає даному принципу та не створює передумов для розгляду справи повторно.
Загалом, МКС не відкидає можливості застосування судових процесів in absentia у сфері міжнародного кримінального правосуддя, проте наголошує на необхідності дотримання прав обвинуваченого у подібних процесах.
На цьому ж наголошує і практика ЄСПЛ. У контексті забезпечення права на справедливий судовий розгляд процеси in absentia розглядаються у ситуаціях, коли не вдалося точно встановити, що особа може брати участь у процесі та повноцінно захищати себе або ж намагається уникнути правосуддя. Крім того, у справі Санадер проти Хорватії ЄСПЛ визначив, що враховуючи тяжкість вчинення воєнних злочинів, великий суспільний інтерес та бажання жертв досягнути правосуддя у подібних злочинах, використання судових процесів in absentia не є порушенням права на справедливий судовий розгляд, але при цьому не можуть ігноруватися права обвинуваченого.
Для того, щоб не створювати ризик у майбутньому щодо заочних розглядів справ у визнанні порушення права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, нормативне врегулювання процесів in absentia має бути якісним. У певній мірі, для таких випадків мають бути передбачені додаткові правові гарантії щодо:
- якості процесу – питання повноти зібраних доказів, правильної кваліфікації та прозорості розгляду справи;
- наявності правових гарантій для обвинуваченого, які дозволять у повній мірі реалізувати право на справедливий судовий розгляд: повідомлення про процес належним чином, право на захист, право брати участь у процесі та захищати власні інтереси, право представити докази в ході процесу на підтвердження своєї позиції;
- можливості перегляду справи у разі появи обвинуваченого.
Для того, щоб інструмент був дійсно ефективним, по-перше, його використання не має перетворюватися на статистику винесення вироків лише для того, щоб показати результат роботи; по-друге, він має бути частиною у стратегічному баченні механізму правосуддя в умовах збройного конфлікту в Україні, що має також враховувати і роботу інших міжнародних судів та перспективу розгляду ними справ по Україні. Крім того, варто пам'ятати, що розслідування та судові процеси щодо найтяжчих міжнародних злочинів потребують додаткових процесуальних інструментів. Тому говорити про даний механізм варто у комплексі з іншими змінами до КПК, нагальних та важливих. Воєнні злочини та злочини проти людяності складні за своїм характером та кількістю питань, що потребують встановленню та доказуванню в ході процесу. Застосування до них аналогічного підходу, як і до загальнокримінальних злочинів не завжди може дати ефективний результат.